Як поляк покаже?
- Чим Липовець гірший від Погребища?
- Зміни - за прикладом гміни?
- "Не в нас і не сьогодні" чи "тут і зараз"?
Вінниччина дедалі більше нагадує потривожений мурашник. Два місяці минуло відтоді, як на відкритому обговоренні проекту адміністративно-територіальної реформи за участю представників шести регіонів оприлюднили можливий робочий варіант укрупнення районів області (замість нинішніх 27 їх може стати 18), і з кожним тижнем пристрасті розпалюються.
Якщо виходити з принагідних розмов із представниками сусідніх регіонів, схожі настрої побутують і в них, але увага до Вінниччини підвищена. Адже саме ця область визначена пілотною для відпрацювання моделі, за якою мають піти інші центральні області, аналогічні за адміністративно-територіальною структурою.
Чим Липовець гірший від Погребища?
Особливості полягають у тому, що на Вінниччині переважають сільські мешканці, і при великій густоті населення немає великих міст, які могли б хоч би теоретично претендувати на конкуренцію з обласним центром. Скажімо, Жмеринка, другий за величиною населений пункт області, од Вінниці менший удесятеро, інші райцентри представлені ще меншими містами та селищами.
Каталізатором процесів стали подальші обговорення в районах концепції реформи із запрошенням місцевих керівників, сільських голів, членів політичних партій. Чітко окреслилися й конкретні групи противників змін, і типові аргументи, які вони наводять на свою користь. За даними члена робочої групи з підготовки проекту реформи, керівника апарату облдержадміністраціі Віктора Вікалюка, в управлінській ланці кожного з районів, які передбачається ліквідувати, можуть втратити роботу до ста чоловік. Як можна було спрогнозувати, найбільший спротив виник якраз у "неперспективних" райцентрах, і висловлюють його насамперед місцеві еліти.
На громадському обговоренні в смт Тиврів, що зібрало 250 чоловік, прийнято звернення до Президента і Голови Верховної Ради, у якому наголошується на передчасності проведення адміністративно-територіальної реформи. Тиврівчани вважають, що спершу треба узгодити головні засади реформи із чинними законами, створити економічні, фінансові та соціальні передумови до неї і лише потім братися за ножиці й клей.
Аналогічні настрої в місті Липовець набули інституційного оформлення - тут створено і зареєстровано громадський комітет "За справедливу адмінреформу" (куди, до речі, увійшли також активісти торішнього виборчого штабу "Нашої України"). Але на додачу до схожих засадничих позицій липівчани захищають ще й, образно кажучи, власну ковдру, яку з них намагаються стягнути. Вони вимагають аргументованих пояснень: чому в пропонованому проекті майбутнього великого району центром має стати Погребище, а не Липовець, який має певні переваги?
Мітинг у смт Піщанці зібрав кількасот чоловік, і вони переважною більшістю проголосували за антиреформаторську резолюцію. Заступник голови селищної ради Іван Бойко у розмові з кореспондентом "УМ" висловився категорично: "Моя думка негативна. Крім розорення села, ця реформа більше нічого не дасть. З 60-х років ми подібну реформу вже проходили, після цього щезли господарства, щезли села... Там залишилась пустка, і відповідно менше сільського населення. Це буде ще одна реформа, яка погубить село". Не тішать Івана Васильовича і обіцяні широкі повноваження рад базового рівня у розпорядженні коштами, і право першої ночі з податковими надходженнями. Він вважає, що корінь проблеми в іншому: "Був би цей бюджет сьогодні, було б його наповнення, а то розпоряджатися немає чим! Ліквідували колгоспи, а що взамін прийшло? Незорані й незасіяні поля, знищені ферми. Треба створити такі умови, щоб на селі працювало виробництво, це головне. Буде виробництво - буде і бюджет". У цих словах - жорстка правда практика, який уже завтра може отримати зі спільної комунальної власності району у власність селищної громади лікарню, освітні та культурні заклади, а їх не буде за що утримувати.
Аналіз колективних листів, що надходять в обласну адміністрацію, та виступів на обговореннях, як твердить Віктор Вікалюк, показує: майже вісімдесят відсотків людей вважають, що адміністративно-територіальна реформа назріла, її потрібно проводити. "Але що стосується конкретики, одні кажуть, треба проводити, але не в нас, другі кажуть, треба проводити, але не сьогодні", - усміхається співрозмовник. Проте принципових доказів "проти" не наводить ніхто, вони переважно зводяться до незручностей, які отримають рядові громадяни: помітно віддаляться районні "столиці", до них буде важче і дорожче добиратися через погане транспортне сполучення та незручну мережу автодоріг, що досі розбудовувалась довкола іншого центру, для багатьох віддаляться і центральні садиби укрупнених територіальних громад. Описане перш за все свідчить про реакцію керівників, а пересічні люди, на думку Вікалюка, не обізнані з напрямами реформи і не уявляють, що вона для них дасть, тому й виникають побоювання. Він вважає, що над роз'ясненням просто ще треба попрацювати, і коли люди зрозуміють, що їм пропонують, то й реакція зміниться.
Звучить не надто переконливо. У відповідності до одного з відомих законів Паркінсона, традиційно консервативному середньостатистичному мешканцеві подільського села устократ легше зрозуміти інші речі, набагато конкретніші і наочніші: відстань, яку треба подолати до найближчої адміністрації, час, який слід на це потратити, і - найвідчутніше! - вартість автобусного квитка. А розмови про зміну принципів оподаткування, про нові особливості бюджетного процесу і про реальне самоврядування громад так і залишаться балачками про не зовсім ясні абстракції, аж поки пересічний громадянин не пересвідчиться у їхній правоті на власному маленькому гаманцеві.
Зміни - за прикладом гміни?
Коли на одному кінці спектру ставлень до реформи - різке неприйняття, коли в центрі його - побоювання перед незвіданим та обережно-зважене намацування ногою неслизьких місць, то на протилежному кінці ми зустрічаємося з упевненим оптимізмом людей, які переконані: альтернативи змінам немає. А найоптимістичніше зі всіх, з ким довелося спілкуватися в ході підготовки цього матеріалу, налаштований Сергій Татусяк - депутат обласної ради, керівник обласної організації Народно-демократичної партії і місцевого товариства "Україна-Польща". З 1997-го по 2004-й він поперемінно працював на посадах заступника голови облради та голови облдержадміністрації, і весь час серйозно вивчав досвід і наслідки адміністративно-територіальної реформи у Польщі (зі Свєнтокшиським воєводством Вінниччина багато років підтримує побратимські взаємини).
Татусяк вважає, що саме досвід поляків для нас може бути найбільш корисним через схожість стартових умов. Наприкінці вісімдесятих у західного сусіда була та ж сама "радянська" модель влади, але за п'ятнадцять років її вдалось ефективно реформувати і зробити сучасною європейською.
У 1990 році сейм прийняв перший Закон "Про гміну" (адміністративна одиниця низового, сільського рівня), який і поклав початок реформі. Потім знадобилося ще вісім років, щоб наповнити громаду гміни реальними повноваженнями, які поступово передавалися з центру на низовий рівень. І тільки в 1998-му настала черга власне територіальної реформи - укрупнення громад і повітів. На реалізацію її прийняли ще два закони: "Про повіт" і "Про воєводство", які не дублюють один одного (для порівняння скажемо, що для врегулювання усіх цих комплексів правовідносин ми досі обходились одним Законом "Про місцеве самоврядування в Україні"). При формуванні нових територіальних громад відштовхувались від орієнтовної кількості мешканців 4-5 тисяч, але за пріоритетну ознаку обирали не чисельність, а історичні та виробничі традиції, які склались у регіоні. Дуже скрупульозно підходили до кожної громади, а остаточне рішення про об'єднання схвалювалось лише після того, як такі рішення були прийняті на рівні гмін.
Адміністративно-територіальна реформа обійшлася Польщі в 12 мільярдів євро зі всіх джерел фінансування, причому левову частку коштів надав Європейський союз. (До слова сказати, за той же час країна отримала близько 100 мільярдів євро іноземних інвестицій.)
Та навіть за таких сприятливих умов для частини суспільства зміни проходили болісно. Передусім вони стосувались управлінців, які могли втратити роботу. Для того, щоб зняти напруження, у Польщі була розроблена спеціальна державна програма, людям надали соціальні гарантії, можливість отримати новий фах і працевлаштуватись. Не обходилося й без прорахунків. Наприклад, спершу хотіли робити територіальну реформу, але потім пересвідчились, що це неправильно, повернулись назад і продовжили реформу адміністративну.
Сергій Татусяк переконаний, що Україні потрібно йти такими ж етапами, і поки цього не зроблять - ефекту не буде: "Я згодний з тим невдоволенням, яке є. Якщо ж ми вірно проставимо пріоритети, всі проблеми відійдуть, я в цьому впевнений. Тільки коли центр передасть повноваження, коли вже чітко сформується база повноважень на всіх рівнях, отоді переходити до територіальної реформи. Але те, що запропоновано сьогодні Безсмертним, і в часі, і в просторі, і в фінансовому плані не має перспективи".
"Не в нас і не сьогодні" чи "тут і зараз"?
Проте мало користі, якщо громадяни боязко стоятимуть перед невідомістю і на пальцях гадатимуть, що може вийти з масштабної реконструкції країни, адже краще раз побачити, ніж сто разів почути. І тут напрочуд доречними виявляються міжнародні зв'язки місцевих органів влади, якими за сприяння облдержадміністрації активно опікується Татусяк, на громадських засадах очолюючи відповідну координаційну раду. З міжнародної науково-практичної конференції "Регіональна політика", яка відбулася у квітні в Польщі, він повернувся з попередніми домовленостями про співпрацю на рівні регіонів з данцями, шведами, фінами, словаками. Тепер їхні делегації очікують у Вінниці на святкування Дня незалежності і готують проекти угод про співпрацю: сьогодні Україна в Європі модна, і треба максимально скористатися шансами.
На новий щабель піднялись і стосунки з поляками. Якщо торік вперше були підписані прямі угоди між шістьма гмінами та шістьма подільськими селами, то цьогорічна травнева поїздка Сергія Татусяка в Польщу принесла щедрий урожай: 220 гмін із трьох воєводств висловили готовність укласти різносторонні угоди із сільськими радами Вінниччини, обмінятися делегаціями, а в перспективі вийти на створення спільних культурних, гуманітарних та бізнесових проектів, на допомогу в підготовці кадрів тощо.
І ось тут вплив досвіду і результатів польської адмінреформи неможливо переоцінити. Знайомство наших сільських та селищних голів, депутатів місцевих рад із реальним функціонуванням справді самоуправних територіальних громад дасть незрівнянно більше, ніж найкрасномовніші словесні переконування. Бо тоді люди, напевно, і по-іншому глянуть на антиреформаторський "рух опору", і дадуть іншу відповідь на питання, як проводити реформу в Україні: "не в нас і не сьогодні" чи "тут і зараз".
повернутися до списку