Якщо Туреччина залишить НАТО

image upload directory uploads/foreign_media is not writable

На ювілейний саміт приїдуть всі глави держав та урядів країн НАТО. Атлантичному альянсу буде 70 років 4 квітня 2019 року. Будуть урочисті виступи. Але тоді президент Туреччини припиняє урочистості оголошенням: його країна, як каже Реджеп Таїп Ердоган в кулуарах саміту, залишить інтегровану командну структуру Альянсу. Він приховує подальші кроки. Повний вихід також є варіантом.

Експерти Берлінського фонду науки та політики спроектували сценарій того, що відбуватиметься, якщо так станеться: Туреччина залишає НАТО - і обидва, і сама країна, і скорочений Альянс, повинні знайти свій шлях у новому світі. У дослідженні «Поки ми планували» автори продовжують обговорювати ювілейні здивування.

На наступний день після саміту Ердоган пояснює свої причини в інтерв'ю CNN: «Союзники не заплатили достатньо відповідно досягненням Туреччини, втручались у внутрішні справи та брали участь у боротьбі з терором». Останній поштовхом стало військове зіткнення між Туреччиною та США на півночі Сирії, в результаті якого в серпні 2016 р. загинули турецькі солдати.

Найбільше постраждали турецько-американські відносини

Це все ще розумна гра. Ми ще не в 2019 році. Не було прямих битв між турецькими та американськими солдатами, і Туреччина не залишила НАТО. На даний момент, здається, що членство в НАТО є однією з найбільш стабільних зв'язків між Анкарою та Заходом.

Стабільна, принаймні, незрозуміла перспектива вступу до ЄС, ймовірно, ніхто більше не вірить у це. Тим не менше, сценарій не чужий.

Процеси, які, на думку авторів Берлінського фонду науки та політики, можуть завершитися виходом Туреччини, вже давно ведуться. Відчуження зростає. З моменту протесту в Гезі, що відбувся у 2013 році, коли протести велися в Західній Європі та США, але особливо після невдалих спроб державного перевороту влітку 2016 р., коли уряду Туреччини погрожував Захід. У той час багато західних урядів не хотіли виражати свою солідарність – у Анкарі склалося враження, що Захід симпатизував путчистам.

Недовіру посилюється ймовірним натхненником перевороту, ісламським проповідником Фетулахом Гюленом, який живе в США, і влада США поки що не зробили жодного кроку для його екстрадиції. Німеччина та інші європейські країни також надають притулок дипломатам та офіцерам, які в Туреччині вважаються путчистами. Для турецького уряду позиція Заходу є обурливою.

Найбільше постраждали турецько-американські відносини. Крім Гюлена, Сирія є найбільшою проблемою. Вашингтон підтримує сирійську курдську міліцію Загони народної самооборони (YPG) зі зброєю та логістикою. Для Анкари YPG є відгалуженням забороненої робочої партії Курдистану, і, отже, терористичною організації, яка повинна боротися з нею за будь-яку ціну. Курдські зусилля незалежності завжди були кошмаром для Туреччини; посилення курдів у північній Сирії посилило ці страхи.

Ердоган зі своєю підозрілістю проти Заходу не один

Той факт, що США, що є партнером НАТО, є спільною справою з «ворогом» турецької держави, що є «ворогом», в Анкарі відчувається як фронтальна атака на національну цілісність. З усіх боків зростає нервозність, що Ердоган міг відправити свої війська від Афріна далі до курдського міста Манбідж. Існують також американські війська, які можуть пожвавитися, це може призвести до страшного зіткнення. Такий інцидент фактично призведе до серйозної кризи НАТО.

Сценарій виходу базується на припущенні, що нинішнє керівництво залишається в силі, тому Ердоган і його Партією справедливості і розвитку (АКП) виграють дострокові вибори.

Як криза із Заходом буде розвиватися, якщо опозиційні сили прийдуть до влади, невідомо.

Але очевидно, що Ердоган не єдиний, хто відноситься з недовірою до Заходу. Дослідження Берлінського фонду науки та політики (SWP) наводить опитування 2017 року, згідно з яким 72 % турків вважають США найбільшою загрозою; чотири роки тому це було 44 відсотка. НАТО має лише 23 відсотки.

Туреччина є членом НАТО з 1952 року, майже з самого початку. Структури, що розвивалися протягом десятиліть, не можуть бути вирішені швидко. Однак Анкара вже давно працює над альтернативами. Перш за все Росія вступила в гру як новий стратегічний партнер. Хоча цілі Туреччини та США дедалі більше розходяться на Близькому Сході, Анкара намагається координувати свою діяльність з Москвою. Крім того, обидві держави розширюють свою співпрацю у галузі енергопостачання та оборони. Збудження викликало рішення Анкари -купити російську систему протиракетної оборони S-400. Багато хто бачить це стратегічною перебудовою. За даними дослідження SWP, в майбутньому «велика кількість російських офіцерів буде постійно розміщуватися в Туреччині для забезпечення та функціонування системи, яка є центральною для безпеки країни». Тривожна перспектива для НАТО.

Турецький уряд також звільнив майже 25 тисяч військовослужбовців після спроби державного перевороту. На додаток до послідовників Гюлен, було багато звільнених так званих атлантів, які пройшли навчання на Заході та виступають за альянс. Навіть якщо Туреччина залишатиметься в НАТО, політичне та оперативне співробітництво, швидше за все, буде ускладненим.

Вихід Туреччини був би сильним ударом для НАТО. Ніколи країна не виходить з Альянсу - такий прецедент, як Brexit для ЄС. Він послабить НАТО під час великої невизначеності. Оперативно експерти SWP зазначають, що вихід має серйозні наслідки. Геостратегічно Туреччина має «неоціненне значення». Численні об'єкти НАТО розташовані на території Туреччини.

Туреччина бере участь у постійних операціях НАТО, таких як рішуча підтримка в Афганістані; їх квоти доведеться замінити.

Навіть у фінансовому відношенні, її вихід би отвір, який потрібно наповнити іншими членами. Не в останню чергу, «антизахідний табір політично посилений», - стверджують автори. Туреччина буде рухатися ще ближче до Росії; економічно, вона могла б більш уважно подивитися на Китай та Шанхайську організацію співробітництва.

Це не повинно відбутися, підкреслюють експерти SWP. Тим не менш, вони складають попередні рекомендації: альянс повинен працювати, щоб запобігти сценарію виходу. Якщо станеться найгірше, слід встановити нові шляхи, що зв'язують Туреччину в інституційному плані. Як би там не було, для Туреччини та НАТО це буде скорочення з незрозумілими наслідками.

 

Джерело: http://www.sueddeutsche.de/politik/buendnispolitik-wenn-die-tuerkei-aus-der-nato-austreten-wuerde-1.3971464

 

Огляд підготувала: Світлана Омельчук