Україна - Польща - Німеччина
Міжнародне товариство

Самоврядування чи самоврятування?

04 грудня 2008 , джерело: Газета "Вінничина" №181
Самоврядування чи самоврятування?

Так вже повелося – як тільки в Україні починають говорити про вибори, ще голосніше починають кричати про права та повноваження громад. Все було б нічого, якби обіцянки закінчувалися реальними діями. Але ж, насправді, все виливається у чергову порцію обмежень реальних повноважень громади, натомість органам місцевого самоврядування навішують відповідальність за всі прорахунки, навіть якщо вони спричинені центральною владою.

Раптовим і разючим ударом “під дих” молодій українській демократії стала політична реформа 2004 року, яка прирекла країну на політичну гризню і узурпацію влади політико-олігархічними кланами. Нова політична система України утворилась в результаті так званого пакетного голосування в Верховній Раді України 8 грудня 2004 р. за формулою “третій тур президентських виборів в обмін на політичну реформу”. Але гарні задуми і “благі наміри” були спотворені, в результаті чого держава отримала систему, яка нині працює виключно в інтересах конкретних політиків та політичних сил, підсилюючись неадекватною виборчою системою, низьким рівнем політичної культури та високим рівнем політичної корупції. Увесь цей “букет”, замішаний на великих грошах, став причиною перманентної політичної кризи в державі, яка нині душить Україну за горло, в той час, як економічна криза викручує їй руки.

Цієї державної “трагедії” можна було не допустити, якби 1 січня 2006 року у дію вступив третій етап політичних домовленостей щодо передачі повноважень органам місцевого самоврядування. Це могло б стати ефективним і дієвим засобом вирішення багатьох політичних та економічних проблем України. Але, на жаль, й досі не внесені відповідні зміни до Конституції і не напрацьовані ефективні зміни до “Закону про місцеве самоврядування”, як це передбачалося наприкінці 2004 року.

У цьому хаосі українець, якого з трибун та телеекранів закликають будувати громадянське суспільство, позбавлений будь-якого впливу на своїх же обранців. Місцеві ради закинувши нагальні місцеві проблеми, безвідмовно виконуючи вказівки партійної верхівки, також впряглися в політичний потяг. Це пояснюється просто – в кріслі депутата їх тримає не виборець, а шеф, який без сумніву кричав “владу-громадам”, агітуючи на останніх виборах за самого себе.

Усе це негативно представляє Україну на світовій арені. Адже, вступивши до Ради Європи та ратифікувавши Європейську Хартію місцевого самоврядування, Україна взяла на себе зобов’язання розвивати місцеву демократію. Тобто законодавчо забезпечити реалізацію європейських принципів розвитку місцевого самоврядування в Україні в плані організаційної, правової, фінансово-економічної самостійності територіальних громад.

9 вересня 2008 року саміт Україна – ЄС прийняв рішення щодо підписання наступного року угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, що вкрай гостро поставило державу перед необхідністю приведення українського законодавства до норм міжнародного права.

Шлях прокладено, залишилося ступити на нього

Демократична Європа вже десятки років живе за перевіреними часом і людьми принципами побудови системи влади. З 90-х років минулого століття цей досвід перейняли й деякі колишні республіки Радянського Союзу. Приглядаючись до багатьох моделей місцевого самоврядування, вітчизняні експерти та самоврядовці сходяться на думці, що Україні найближчим є польський досвід адміністративно-територіального устрою.

Створивши трирівневе самоврядування і взявши за домінанту принцип субсидіарності (допоміжності), Польща за досить короткий час не тільки покращила стан справ в усіх галузях господарювання, а й стала повноправним членом Євросоюзу. У 1999 році Польща прийняла низку конкретних законів про воєводство (область), повіт (район) та гміну (село), що дозволило польському самоврядуванню міцно стати на ноги і перебрати на себе практично всі функції забезпечення життєдіяльності громади. І, напевно, головне, що дала полякам реформа місцевого самоврядування, – це фінансову самодостатність. Зарубіжний досвід доводить, що активним рушієм вирішення проблем розвитку місцевого самоврядування є неурядові організації, які шляхом пропаганди та апелювання до громадськості можуть змусити владу перейти від слів до діла.

Але оскільки нинішня еліта в центр уваги ставить бізнес-інтереси, використовуючи політичні сили як інструмент утримання та контролю бізнесу, то вона не зацікавлена в жодних змінах, що будуть на користь суспільству. Для себе на сьогодні я зробив висновок – слідуючи правилу “порятунок потопельника – справа рук самого потопельника”, політичні законодавчі зміни можна вирішити тільки з активною позицією територіальних громад. Іншими словами самоврядування має перейти до самоврятування, бо за нього це не зробить ніхто.

Саме тому ми разом з Інститутом трансформації суспільства, який очолює професор Олег Соскін, розпочали цикл круглих столів, присвячених проблемі реформування місцевого самоврядування та зміні виборчого законодавства. Підсумками цих обговорень стане проведення Народних Віче в територіальних громадах всіх областей України з прийняттям відповідних звернень до органів центральної влади. Перше таке зібрання представників трудових колективів, політичних партій, громадських організацій незабаром відбудеться у місті Немирів. Отже, якщо наші можновладці не хочуть провести реформу “згори”, ми змусимо їх це зробити “з низів”.

На нашу думку, реформу місцевого самоврядування потрібно розпочати з термінового ухвалення законодавства щодо місцевого та регіонального самоврядування, яке відповідатиме принципам Європейської хартії місцевого самоврядування. Нові закони мають містити положення, які б гарантували регіональним, районним та муніципальним радам наявність у них власних та підзвітних їм виконавчих органів, а також передбачати нові принципи формування бюджету, який би в повній мірі міг забезпечити виконання завдань, що стоять перед ними. А найголовніше завдання – це створення відповідних умов для того, щоб 90-95% всіх проблем громадян можна було вирішити на рівні територіальної громади, що передбачає істотне розширення повноважень сільських, селищних, міських рад. Водночас обласні державні адміністрації мають виконувати виключно функції державного контролю за дотриманням чинного законодавства, координації діяльності регіональних структур подвійного підпорядкування, контролю за ефективним використанням коштів державного бюджету.

Разом з тим, конче необхідно внести зміни до Закону України “Про вибори народних депутатів України” щодо проведення виборів на пропорційній основі за відкритими списками у виборчих округах, а також до Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” щодо проведення виборів на пропорційній основі за відкритими списками (залишивши мажоритарну систему до сільських та селищних рад) та можливості утворення виборчих блоків позапартійними особами. Лише тоді участь у виборчому процесі братиме безпосередньо виборець. І це дозволить визначати справжній рейтинг того чи іншого політика, а не ховатись за спинами загальнонаціональних лідерів. Така виборча система нині працює у багатьох європейських державах.

Загалом у процесі вирішення питань децентралізації управління та розвитку ефективного місцевого самоврядування має бути досягнуто узгодження рішень і дій вищих органів державної влади, органів місцевого самоврядування і громадськості. Вони мають органічно поєднуватися із загальним вектором розвитку української держави, бути у підвалинах забезпечення її незалежності, економічної могутності та духовного розвитку.

Ще у ХІХ ст. творець американської демократії Авраам Лінкольн сказав: “Можна дурити частину народу весь час і весь народ тимчасово, але неможливо дурити весь народ весь час”. Ми не повинні дозволити собі бути обдуреними групою “властьімущих”, які зазіхають на наше право свободи вибору. Наш гіркий і подекуди трагічний історичний досвід столітньої боротьби за Свободу і Незалежність, за власну державність свідчить – не може бути держава сильною, а влада – українською без сильного своєю свободою місцевого самоврядування. Саме в духовній єдності та життєвій силі вільних у самостійному врядуванні громад – сила держави і український характер влади. Українська держава – творіння вільного духу нації!

Голова МГО «Україна-Польща-Німеччина»
член Бюро Європейської Асоціації колишніх парламентарів країн ЄС і Європарламенту

Сергій Татусяк


повернутися до списку