Міжнародна науково-практична конференція «Реформування місцевого самоврядування України у відповідності до Європейської хартії місцевого самоврядування»

image upload directory uploads/article is not writable image upload directory uploads/article is not writableimage upload directory uploads/article is not writable

• Виступ Сергія Татусяка, Голови Міжнародного товариства “Україна–Польща–Німеччина”
• Виступ Леоніда Кравчука, 1-й Президента України
• Виступ Річарда Балфе, члена Асоціації колишніх європарламентарів
• Виступ Володимира Приходька, ректора Національної академії державного управління при президенті України
• Виступ Адама Ярубаса, маршалека Сьвєнтокшиського воєводства
• Виступ Анатолія Толстухова, народного депутата України
• Виступ Олега Соскіна, директора Інституту трансформації суспільства
• Виступ Марека Бігосінського, заступника Директора Великопольського Центру освіти і курсів самоврядування
• Виступ Володимира Гройсмана, Вінницького міського голови

22 серпня 2009 року у Вінниці відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Реформування місцевого самоврядування України у відповідності до Європейської хартії місцевого самоврядування».

Цей неординарний для Вінниці захід організували: Міжнародне Товариство «Україна-Польща-Німеччина», Вінницька обласна державна адміністрація, Національна академія державного управління при Президентові України і Депутатський клуб «Парламент».

Партнерами виступили: Інститут трансформації суспільства, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, Інститут стратегічної політики, Східноєвропейський інститут розвитку, Українська асоціація місцевих та регіональних влад, Благодійний фонд «Схід-Захід разом».

Захід зібрав близько півтисячі учасників з усіх куточків України, а також країн Європи (Польщі, Німеччини, Великобританії та Франції).

Серед почесних гостей – перший Президент України Леонід Кравчук, голова Асоціації колишніх європарламентарів Річард Балфе, маршалек Сьвєнтокшиського воєводства Адам Ярубас, директор Німецької державної асоціації альтернативної енергетики Максиміліан фон Корфф.

Конференція складалася з двох частин: на пленарному засіданні учасники заслухали виступи голови МГО «Україна-Польща-Німеччина» Сергія Татусяка, 1-го Президента України Леоніда Кравчука, лорда Річарда Балфе, маршалека Адама Ярубаса, голови Вінницької облдержадміністрації Олександра Домбровського, Вінницького міського голови Володимира Гройсмана, ректора НАДУ Володимира Приходька, народного депутата України Анатолія Толстоухова та інших експертів з питань самоврядування.

Після основних доповідей учасників конференції відбулися секційні засідання з трьох тем:

1. Ефективне місцеве самоврядування – заможна громада.
2. Державна влада та місцеве самоврядування – партнери, а не конкуренти.
3. Влада та громадськість – співпраця заради майбутнього.

Участь у кожній секції взяли близько 50 учасників. Кожна секція обговорювала свою проблематику та напрацьовувала пропозиції до загальної резолюції конференції, яка була направлена керівництву держави та різноманітним європейським інституціям.

Сергій Татусяк, Голова Міжнародного товариства “Україна–Польща–Німеччина”: "Ми робимо ставку на громадянську свідомість"

нагору

Україна стала на поріг свого повноліття – минає 18 років з часу, коли вона відновила свою незалежність, відродила державність. Цьогорічний день народження Батьківщини у мене асоціюється із 18-літніми українцями, які у цьому юному, але вже свідомому віці отримують громадянське право голосу у формуванні влади.

Проте ейфорія від усвідомлення своєї причетності до владотворення у молоді швидко зникає під тиском суспільно-політичних реалій: від виборів до виборів нічого на владному олімпі не міняється – бажання народу не впливає на загальну ситуацію в політиці та владі. Країною продовжують керувати ті, у кого в руках ресурси – фінансові, адміністративні, правові.

Ми не повинні миритися з такою неприродною для суспільства, недемократичною ситуацією. Українство потребувало прогресивних змін вже давно, але, за моїм відчуттям, час настав саме зараз.

Свою просвітницьку ланку роботи щодо питання зміни адміністративного устрою України шляхом повної передачі владних повноважень органам місцевого самоуправління здійснює Міжнародне товариство “Україна–Польща–Німеччина”. Можливо, ми взяли дещо амбітну ношу на свої плечі, поставивши перед собою мету змінити ментальний песимізм українців на громадянський оптимізм, – але я вірю у потенціал нашого народу, я роблю ставку на його громадянську свідомість.

За 6 років плідної співпраці Товариства з європейськими громадськими організаціями, державними установами і органами самоврядування, ми зібрали вагомий багаж практичного досвіду функціонування системи самоуправління в Європі. Відтак без перебільшення можемо сказати: ми знаємо, якою має бути Україна в плані адміністративного устрою – по-європейськи демократичною, по-європейськи ефективною, по-європейськи людяною. Наша мета – аби це знали всі: і ті, хто вперше візьме у руки виборчий бюлетень, і ті, хто вже збився з ліку своєї участі у найрізноманітніших виборах.

Ми віримо, що коли заговоримо про проблеми українського самоврядування в увесь голос, тривожачи не лише українську владу і спільноту, а й загальноєвропейську, то прискоримо таким чином відповідні реформи в Україні. На сьогодні це актуально ще й тому, що Україна є кандидатом в асоційоване членство в Європейському Союзі. Приймаючи таке рішення 9 вересня 2008 року, учасники самміту “Україна-ЄС” наголосили, що для членства в Євросоюзі (асоційованого чи дійсного) Україні вкрай необхідно привести вітчизняне законодавство у відповідність до положень Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Верховною Радою України ще у 1997 році.

Суспільно-політичний досвід українського народу довів, що починати законодавчі зміни з ініціатив “властьімущих” – заздалегідь програшна справа. Господарі високих кабінетів не зацікавлені віддавати громаді владу – інструмент наживи, акумулювання ресурсів та утримання бізнесу. Відтак хай би які лозунги звучали з їхніх вуст, – вони так і залишаться порожніми деклараціями.

Вихід є. Слід починати з низів – з громади. Якщо кожен з нас усвідомить необхідність у змінах та докладе зусиль, аби це усвідомлення переросло у пріоритетну потребу суспільства, – півсправи зроблено. Ми перестанемо дозволяти себе обдурювати та маніпулювати нашою свідомістю. Адже ще у ХІХ ст. творець американської демократії Авраам Лінкольн сказав: “Можна дурити частину народу весь час і весь народ тимчасово, але неможливо дурити весь народ весь час”.

Резолюція Міжнародної науково-практичної конференції «Реформування місцевого самоврядування в Україні у відповідності до Європейської хартії місцевого самоврядування»
м. Вінниця, 22 серпня 2009 року

Учасники Міжнародної конференції, організованої МГО «Україна-Польща-Німеччина», Національною академією державного управління при Президентові України, Вінницькою обласною державною адміністрацією та депутатським клубом «Парламент», обговоривши проблеми реформування місцевого самоврядування в Україні відповідно до сучасних вимог і європейських стандартів місцевого самоврядування, констатують таке:

• Система місцевого самоврядування в Україні не відповідає в повному обсязі основним положенням Європейської хартії місцевого самоврядування. Всупереч положенням Європейської хартії місцевого самоврядування не забезпечується право вітчизняних самоврядно-управлінських структур на власні адекватні фінансові ресурси, якими вони могли б вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень. Не налагоджено бюджетних відносин між центральними органами державної влади та регіональними і місцевими самоврядними інституціями, не здійснено децентралізації влади, не забезпечено конкурентоспроможності територіальних громад. Населення до управління суспільними справами, як правило, не залучається.
• Адміністративно-територіальна організація влади в Україні, що майже не змінилася з радянських часів, породжує гострі конфлікти між органами місцевого самоврядування та державними адміністраціями, не забезпечує фінансової та ресурсної бази для самоврядування територіальних громад. Внаслідок цього стримується соціально-економічний розвиток населених пунктів і погіршуються умови для надання якісних публічних послуг мешканцям громад.
• Не здійснено реформи податкової системи в Україні. Не створено механізму прямого розщеплення основних податків і закріплення за громадами відповідного відсотка (мінімум 50 відсотків).
• Не виправдала себе існуюча система виборів до органів місцевого самоврядування за партійними списками. В багатьох регіонах гостро бракує професійних кадрів для роботи в самоврядно-управлінському секторі. Не забезпечується належна відкритість та прозорість дій місцевих держадміністрацій, самоврядних структур, що часто призводить до гострих публічних конфліктів між місцевою владою та членами відповідних громад.
• Критична маса правових, економічних та організаційно-кадрових проблем, яка нагромадилась у системі місцевого самоврядування, перетворюється на реальну загрозу соціально-політичній стабільності в суспільстві, негативно впливає на розв’язання гострих господарських і фінансових проблем, породжених світовою економічною кризою.

Учасники Міжнародної науково-практичної конференції вважають, що за сьогоднішніх обставин у сфері державного управління і місцевого самоврядування доцільно вдатися до таких дій:

1. Надіслати Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України від імені учасників Міжнародної науково-практичної конференції публічне звернення, в якому запропонувати їм вжити невідкладних заходів, аби «переформатувати» адміністративно-територіальну організацію влади в Україні з метою приведення вітчизняної системи місцевого самоврядування у відповідність до базових положень Європейської хартії місцевого самоврядування.
2. Організаторам Міжнародної науково-практичної конференції від імені її учасників надіслати лист-звернення до Парламентської асамблеї Ради Європи, привернувши увагу парламентарів Європи до прагнення територіальних громад України практично реалізувати базові положення Європейської хартії місцевого самоврядування.
3. За підсумками Міжнародної конференції доручити її організаторам сформулювати науково-прикладні пропозиції щодо реформування адміністративно-територіального устрою України, реформи місцевого самоврядування та регіональної політики і надіслати їх керівництву держави, а також Асоціації міст України для забезпечення організаційної підтримки (лобіювання).
4. Організувати підготовку і випуск спеціального збірника, до якого включити головні доповіді, наукові повідомлення учасників та Резолюцію Міжнародної науково-практичної конференції.
5. Звернутись до Національної академії державного управління при Президентові України з пропозицією забезпечити наукове обгрунтування та разом із Асоціацією міст України прискорити розробку та прийняття Статутів територіальних громад, інших локальних нормативних актів, які посилюють спроможність територіальних громад.

Прийнято на підсумковому засіданні Міжнародною науково-практичною конференцією

Леонід Кравчук, 1-й Президент України: «Самоврядування – це база демократії»

нагору

Я вперше за 18 років святкую День незалежності України не у Києві. Для мене це знакова дата, адже історично вона мені по-особливому близька. Я радий, що день народження держави я відзначатиму у Вінниці, яка стала сучасним, красивим, європейським містом. Україні 18 років. Вона уже доросла, тож я сподіваюся, що вступаючи у повноліття, вона робитиме менше помилок. Особливо, що стосується влади.

Те, що такий захід, як конференція з питань самоврядування, проводиться саме зараз, вважаю знаковим. Ми багато років говорили про реформу місцевого самоврядування, думаю, зараз настав час дій – Україна визріла!

Самоврядування є базою демократії, щоправда це не скрізь розуміють. Ті, що сидять у Києві, звикли, що до них їздять, просять, кланяються. Їм приємно відчувати свою велич і владу, тому вони ой як не хочуть віддавати владу на місця. Але ви не повинні чекати милості від влади! Ви повинні взяти у неї те, що належить людям, народу – можливості, повноваження. Владу не дають з верху в низ, владу здобувають на місцях!

Я ніколи не був прихильником розбіжностей і конфлікту між центральною і місцевими владами. Вважаю, що влада має бути сильною скрізь: і в центрі, і в регіонах. В регіонах – особливо, бо місцева влада чує пульс народу і відповідає за життя людини. Бо місцева влада там, де корінь нації. Тому на сьогоднішній конференції, де присутні представники усіх рівнів самоврядування, ми маємо право у своїй резолюції не просити владу прискорити відповідні зміни, а вимагати від неї цього!

Разом з тим нам спільно потрібно докласти зусиль, щоб працювали українські закони. Хай вони конституційно недосконалі, але це не означає, що їх можна не виконувати, що можна бути із Законом на «ти».

Не хочеться сьогодні говорити про те, що нас ображають, принижують, з нами не рахуються – це неприємно, але це – факт. Нами керують не тільки з верхівки українського олімпу, а й з-за кордону. А наша політична еліта не дозріла до того рівня, щоб голосно сказати «ні» на це і засвідчити народу свою любов до української землі. Лідер будь-якої країни може не любити Україну і мати про неї негативні думки, але це не дає йому права висловлюватися про це вголос, погрожувати і вчити жити чужу націю!

Незабаром Україна обиратиме нового президента. Порада, коли будете давати владу – подумайте кому. Адже серед кандидатів багато таких, що ще не «доросли» до президентської булави. А Україні потрібен такий лідер, з яким би вона гордо стояла над світом.

Річард Балфе, член Асоціації колишніх європарламентарів: «Найголовніше в роботі місцевих органів влади – довіра і прозорість»

нагору

Європейська хартія – це документ, прийнятий Радою Європи. І одразу ж потрібно зазначити, що Рада Європи, членом якої є Україна, заснована у Страсбурзі і являє собою інституцію, яка ніяким чином не пов'язана з Європейським Союзом, що заснований у Брюсселі. Рада Європи була одною з перших повоєнних європейських організацій, вона заснована 1948 року.

Рада Європи завжди визнавала вирішальне значення демократії на місцевому та регіональному рівнях. Це і є причиною її орієнтування на місцеве самоврядування як таке, що задовольняє потреби громадян на будь-якій території.

У рамках Ради Європи у 1957 році була створена Конференція місцевих влад Європи. Пізніше вона перетворилась на Конференцію місцевих і регіональних влад, об’єднавши обраних представників місцевих та регіональних громад.

В результаті Європейська хартія місцевого самоврядування стала magnum opus (лат. велика работа) Ради Європи. Вона була відкрита для підписання держав-членів Ради Європи 15 жовтня 1985 року та набула чинності 9 вересня 1988 року. Держави, що підписали Хартію, мають сприймати її за основні принципи місцевого самоврядування.

Що стосується місцевого самоврядування, Європейська хартія передбачає, що:

• інститут місцевого самоврядування, забезпечує право громадян на участь у проведені громадських заходів;
• саме на місцевому рівні це право може бути здійснене безпосереднім чином;
• існування місцевої влади з реальними обов'язками може забезпечувати наявність адміністрації, що дає такі переваги, як ефективність та наближеність до громадян;
• збереження та зміцнення місцевого самоврядування забезпечує демократичну децентралізацію влади;
• самоврядування передбачає існування органів місцевої влади, які наділені демократично створеною структурою і володіють широкою автономією обов'язків, шляхів і засобів, за допомогою яких ці функції виконуються, а також ресурсів, необхідних для їх виконання.

Хартія є важливим документом, оскільки в ньому викладена схема для всієї Європи. Зокрема, вона закликала місцеві органи влади бути визнаними в національному законодавстві і бути практичними для Конституції держави-члена. Вона також визнала права і можливості місцевих органів влади в межах, встановлених законом, їх право регулювати і управляти значною часткою державних справ, що перебувають у їхній компетенції, в інтересах місцевого населення. Ключовою концепцією Хартії є розуміння того, що місцеві органи влади повинні дійсно бути локальними і незалежними.

Не існує якоїсь магічної системи місцевого самоврядування – вона завжди повинна бути адаптована до місцевості. Однак найголовніше в роботі місцевих органів влади – це довіра і прозорість. Професійне місцеве самоврядування має виконувати всі свої обов'язки таким чином, щоб воно було повністю підзвітне громадськості і при цьому не було порушено його структуру. Якщо цього не виконувати, то місцеве самоврядування не буде мати поваги свого населення і не увінчається успіхом як орган місцевого адміністрування.

Володимир Приходько, ректор Національної академії державного управління при президентові України: «Проблема місцевої влади – низький рівень професійної кваліфікації службовців органів місцевого самоврядування»

нагору

Сьогодні, на жаль, можна констатувати, що в більшості місцевих громад питання місцевого значення вирішуються незадовільно, а надання публічних послуг здійснюється на неприйнятно низькому рівні.

Одна з основних причин ситуації, що склалася – неспроможне місцеве самоврядування. Більшість місцевих органів влади не мають ані фінансової, ані кадрової спроможності виконувати функції, що на них покладені. До недоліків, що притаманні органам місцевого самоврядування також здебільшого характерні: неефективність; незбалансованість; нездатність працювати в умовах демократичного багатопартійного суспільства та ринкової економіки; закритість від місцевих громад; схильність до корупції; відірваність від потреб місцевих громад.

Тож успіх подальшого розвитку місцевого самоврядування та його трансформації відповідно до вимог часу у вирішальній мірі залежить від його кадрового забезпечення. Це питання складне, пов’язане з багатьма аспектами розвитку системи державного управління, взаємодією з політичними силами, громадськістю, на сьогоднішній день не є вирішеним.

Особливої гостроти проблема низького рівня професійної кваліфікації службовців органів місцевого самоврядування набула після останніх виборів, коли відбулося значне, приблизно на 80%, оновлення депутатського складу рад усіх рівнів. За даними Мінрегіонбуду з 172 голів міст обласного значення повторно обрано лише 75. Майже 59% міст, в яких проживає більше 50% населення України, отримали вперше обраних керівників, які не мають спеціальної освіти у цій сфері.

Статистичні данні свідчать про те, що з майже 100 тис. службовців органів місцевого самоврядування лише 64,7% мають повну вищу освіту. Щорічно ж навчання проходять 11-12% посадовців, і це тоді, коли апарати органів місцевого самоврядування щорічно оновлюються приблизно на 12-15%. То ж за 5 років кількість посадових осіб місцевого самоврядування, яким надаються освітні послуги не набагато сягає половини. В цих оцінках не враховано, що близько 240 тис. депутатів місцевих рад не отримують цільових освітніх послуг. Близько 40% сільських, селищних та міських голів, 40-60% депутатів місцевих рад обираються вперше, що свідчить про відсутність у них відповідного досвіду та про потребу в професійному навчанні.

Потрібно зазначити, що до такої ситуації  призвела і недосконала система виборів до органів місцевого самоврядування. Так більшість політичних партій, що формують депутатський корпус, у значні мірі, відсторонилися від підготовки кадрів. Тому до місцевих рад потрапили випадкові люди, які не знають специфіки роботи на місцях та неспроможні зрозуміти потреби територіальних громад. На наш погляд необхідно переглянути виборче законодавство та відновити мажоритарну систему  виборів на рівні територіальних громад.

Завершуючи свій виступ ще раз хотілося б наголосити, що без надійного кадрового забезпечення органів місцевого самоврядування неможливо буде реалізувати комплекс реформ у цій сфері та ефективно надавати послуги для членів територіальних громад, які вже наступного року прийдуть на місцеві вибори.

Адам Ярубас, маршалек Сьвєнтокшиського воєводства: «Ефективна реформа місцевого самоуправління Польщі – запорука вступу до Європейського Союзу»

нагору

Хочу презентувати Вашій увазі адміністративно-територіальну реформу Польщі, яка допомогла нашій державі стати членом Євросоюзу і швидко рухатися шляхом прогресивного демократичного розвитку.

Отже, 1 січня 1999 року у Польщі вступив у дію трирівневий адміністративний поділ держави. Відповідно була поділена і влада: самоврядування гмінне, самоврядування повітове, самоврядування воєводське. Відповідними законами було передбачено, що устрій самоврядування не повинен мати ієрархії, а структури самоврядування мають доповнювати одна одну, а не накладатися.

Конституція Республіки Польща, прийнята у 1997 році, закріпила основні принципи реалізації влади у державі. Так у статті 15 зазначено, що «територіальний устрій Республіки Польща забезпечує децентралізацію державної влади», а стаття 16 наголошує, що «місцеве самоврядування бере участь у здійсненні публічної влади. Значну частину завдань, що належать йому за законом, самоврядування виконує від власного імені і під власну відповідальність».

Отже, трирівневий адміністративний поділ Польщі: держава, воєводство (область), гміна (район). На рівні держави діють: парламент (сенат і сейм), президент, уряд, міністерства, урядові установи. Цю гілку на рівні воєводства представляють воєвода і воєводське управління. На рівень гміни державне представництво не поширюється.

Самоврядування на рівні воєводства представлене радою, правлінням воєводства та маршалковським управлінням.

Найнижчий базовий рівень має: раду району/гміни/міста; старосту/вуйта/президента; староство повітове/правління гміни, міста.

Така структура влади дозволила Польщі ефективно розподілити владні повноваження між гілками та результативніше виконувати свої обов’язки. Це також дало можливість Польщі стати членом Європейського Союзу, де вона перебуває з 2004 року.

Окрім престижності такого членства та змін найрізноманітніших соціальних стандартів, це дає Польщі і чималий фінансовий ресурс, який ми отримуємо від Європейських фондів. Для порівняння: протягом 1990-2003 років Польща, не будучи членом ЄС, отримала з Єврофондів близько 7,2 млрд. євро, а вже у 2004-2006 роках (тільки за 2 роки!) – 12 млрд. євро.

Підсумовуючи сказане, можу дати однозначну відповідь на запитання: які ж переваги отримала Польща від своєї адміністративно-територіальної реформи? Це:

Втім, аналізуючи управління та структуру державної влади Польщі, ми стоїмо на позиції, що державі необхідно продовжувати реформування самоврядування, започаткованого у 1990 році. Зокрема здійснювати:

• децентралізація влади – місцева громадськість виграла реальні можливості впливу на політичне, економічне, суспільне життя (безпосередні вибори влади);
• децентралізація управління публічними фінансами (в тому числі фондами Євросоюзу), особливо тими, що призначені для розвитку;
• зменшення числа воєводств, що дозволило створити більші й сильніші адміністративні утворення, з великим потенціалом розвитку
• легший і більший доступ до фондів Євросоюзу (основних фондів, а також призначених для спільної аграрної політики та рибальства).
• подальшу децентралізацію державного управління;
• розбудову механізмів громадянського суспільства;
• демократизацію та громадський контроль за діяльністю влади;
• побудову інформаційного суспільства;
• більшу ефективність інституцій світових суспільних послуг як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях;
• більшу турботу про охорону навколишнього середовища.

Анатолій Толстухов, народний депутат України: «Україна хворіє на виборозалежність»

нагору

Насамперед хочу привітати поважне зібрання із Днем незалежності України та Днем державного прапора.

Якщо подивитися на 18 років нашої незалежності через призму віків, то маємо відчувати радість та гордість. Якщо через призму сьогодення – жаль від того, що не змогли скористатися історичним шансом. Якщо дозволити собі і зазирнути з майбутнього на ці 18 років, то у мене вийшло таке:

Ми розкидані по світу,
Ми розхристані в собі.
Вісімнадцяте вже літо
Віддаємось боротьбі.
Між минулим і майбутнім
Себе шукаємо й свій шлях.
Фундамент – від імперій світу
І ще не європейських дах.

Я був депутатом Верховної Ради 1-го скликання і, згадуючи той вікопомний день прийняття акту про незалежність, можу сказати, що це був урочистий акт не усвідомлення того, що відбулося. Бо одним здавалося, що вони вбивають свою колишню батьківщину, інші вже крокували в Європу – ейфорія сліпила очі.

І у цьому захваті ми не зчулися, як захворіли на хронічну болячку – виборозалежність. І які б моделі нам сьогодні не пропонували, нам треба зрозуміти одну цивілізаційну річ: ми отримали незалежність, але як народ ми не зробили вибір. Вибір і незалежність – це дві сторони одного цілого.

Намагаючись отримати єдине ціле ми постійно перебуваємо у кризах та виборах. Якби ми були ефективними менеджерами, то кризи штовхали б нас до результатів. Якби ми були демократичною країною, то вибори штовхали б нас до змін. Але сьогодні у нас виходить, що і кризи стають глибшими, і вибори достроковими. Тобто розрив між незалежністю і вибором не скорчується.

І ця суперечлива боротьба торкнулася усіх сфер життя, в тому числі і місцевого самоврядування. А загалом влада в Україні нині виглядає так: центр не хоче й не може, а на місцях – прагнуть і мусять. Але життя вимагає свого. Зміни обов’язково будуть і їх можна робити вже сьогодні.

Наприклад, ми сьогодні реалізовуємо проект «Україна: історія великого народу», який має регіонально-місцевий зріз. Це неоціненна робота, яку роблять кілька людей, а охоплюють нею всю країну.

В нашому гімні є слова «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці». Я думаю, що найбільший наш ворог – ментально, психологічно, політично – в нас самих. І доки ми з цим ворогом не покінчимо, – ми матимемо ситуацію, якою у свято пишаємося, а у будні плачемо, як це вже робимо 18 років поспіль.

Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства: «В Україні сформувалася кланово-корпоративна олігополія, на чолі якої стоять 4 фінансові групи»

нагору

Я дуже радий, що у вихідний передсвятковий день наша конференція зібрала близько 500 осіб. Значить для суспільства це важливо.

Це дійсно так, адже Україні сьогодні потрібна вже не реформа місцевого самоврядування, а якісна зміна системи місцевого самоврядування, від якого нині бачимо самі залишки. Якісна зміна може відбутися 2-ма шляхами:

• еволюційно – зміни через насилля і кров;
• трансформаційно – мирні зміни якісних параметрів системи.

Чому багаторічна проблема гостро постала саме зараз? Бо Україна наразі перебуває у тотальних кризах: соціальній, економічній, фінансовій, політичній тощо. І якщо в світі причини криз різні, то у нас вони мають внутрішнє підґрунтя. А саме: правляча політика уряду, президента, національного банку привела Україну до колапсу.

Останні фінансово-економічні показники свідчать про те, що всі міста малі, середні і навіть великі є банкрутами, а сама країна стоїть на межі внутрішнього дефолту. Цей результат закономірний, адже в державі за 18 років її незалежності сформувалася кланово-корпоративна модель олігополії, на чолі якої стоять 4 фінансово-корпоративні групи. Вони захопили владу і тяжіють до перетворення країни на плутократичну, кастову, мафіозну модель.

Щоб це здійснити, їм залишається провести останні вибори на старих засадах із закритими партійними списками. Їм це може вдатися, адже свого часу Україна як парламентсько-президентська держава не провела вибори до парламенту за відкритими списками, відповідно до квітневої резолюції ПАРЄ 2007 року.

Відтак нинішні президентські вибори нічого не вирішують, як і березневі 2010 року до органів місцевого самоврядування. В суцільній виборчій кампанії здійснити реформу практично неможливо. Але й без неї Україна далі не зможе рухатися. Настав час практичних змін.

Я пропоную, якщо наразі неможливо змінити виборчу систему, то варто почати із надання самостійності місцевому самоврядуванню. Для цього здійснити:

• пряме розщеплення центральних податків;
• ліквідувати казначейства;
• ліквідувати поділ повноважень на прямі і делеговані;
• ліквідувати «корзини» бюджетів;
• ліквідувати бюджетну ієрархію;
• ліквідувати поділ громад на сільські, міські, районні, обласні.

Одночасно територіальні громади мають приступити до реєстрації себе як юридичних осіб, щоб мати змогу реєструвати свої підприємства на одному податку. Також де-факто залишати собі прибутковий податок, дорожній збір та єдиний податок з підприємств.

Тобто потрібно починати чинити так, як з нами чинить центральна мафія. Хіба вони нас питають, що нам потрібно? Вони нас просто грабують. Нам потрібно почати себе захищати, аби з територіальних громад не залишилися порожні мертві населені пункти.

Марек Бігосінський, заступник Директора Великопольського Центру освіти і курсів самоврядування: "Влада та громадськість – співпраця задля майбутнього"

нагору

Великопольський Центр освіти і курсів самоврядування (ВЦОіКС), який є давнім партнером Товариства «Україна–Польща–Німеччина», являється основним помічником органів місцевого самоврядування Великопольського та інших воєводств Польщі.

Товариство було засноване в червні 1990 року і нині є найбільшою та найстаршою регіональною організацією Польщі. Зараз ВЦОіКС об’єднує 245 гмін і 31 повіт.

Головною метою Товариства є сприяння ідеї розвитку місцевого самоврядування. Для цього в рамках своєї діяльності Центр реалізує 6-ть постійних програм: «Освіта самоврядування», «Юридичні консультації», «Інформатизація адміністрацій самоврядування», «Центр інформації самоврядування», «Центр європейської співпраці» та «Інтегроване управління гміною». Загалом же вся діяльність ВЦОіКС спрямована на розвиток та модернізацію органів місцевого самоврядування.

Основний принцип, який сповідує Товариство, звучить так: влада мусить виконувати службові функції перед суспільством та задовольняти потреби місцевих територіальних громад, а суспільство давати владі можливість реалізації делегованих завдань та давати об’єктивну оцінку цьому.

ВЦОіКС фінансується як і решта неурядових організацій Польщі – за рахунок 1% від податку на доходи фізичних осіб (Закон від 26 липня 1991 року «Про оподаткування фізичних осіб»), членських внесків та грантової діяльності. На підтвердження того, що податки є левовою частиною фінансування третього сектора у Польщі, можна сказати: у 2009 році Польські громадські організації отримають квоту близько 397 млн. 923 тис. злотих. Бюджет самого ж ВЦОіКС на 2009 рік становить, у переведенні на українську валюту, понад 11 500 000 грн.

У 2006 році Великопольський Центр освіти і курсів самоврядування розгорнуло свою діяльність в Україні, завдяки Товариству «Україна–Польща», Угода про співпрацю, з яким була підписана 22 серпня 2006 р. А цьогоріч, 30 травня, Центр поновив угоду вже з Міжнародним Товариством «Україна–Польща–Німеччина».

За 3 роки плідного партнерства були здійснені візити 5-ти українських груп до Великопольського воєводства (175 осіб) та 5-ти польських груп у Вінницьку область (143 особи). Результати цієї роботи успішні – підписано близько 50 угод про співпрацю між територіальними громадами обох країн, і на даний час ще ведуться переговори про підписання угод.

Володимир Гройсман, Вінницький міський голова: «Шкода, що Європейська Хартія залишається в Україні декларативним документом»

нагору

Я переконаний, що будь-яка держава може бути сильною і відбутися як така тільки тоді, коли у ній сильна роль самоврядування. Але, на жаль, ми можемо констатувати, що в Україні продовжується процес централізації влади, більше того – він ніколи не припинявся. Хоча під час кожної виборчої кампанії (як і зараз) з екранів телевізорів ми чуємо про децентралізацію, про передачу повноважень на місця. Цим ми зайвий раз підтверджуємо імідж держави, в якій ведуться розмови, але не робляться справи.

Я переконаний, якщо найближчим часом ситуацію не змінити, то централізація влади й надалі вкорінюватиме такі негативні явища як зниження якості влади та її тотальна безвідповідальність. Адже чиновник нині служить тому, хто його призначив, а мав би служити громаді.

Також сьогодні ми отримали ще одне негативне явище сучасної влади – її суцільна політизація дійшла з центру на місця. І місцеві лідери, керівники почали слугувати партійним лозунгам і вождям, а не здоровому глузду і реальним інтересам територіальної громади.

В цьому плані я хотів би сказати про Асоціацію міст України, яка на сьогодні має суттєві зрушення у співпраці з органами центральної влади. Наприклад, нещодавно ми домоглися, щоб представники Асоціації чи органів самоврядування знаходилися на засіданнях уряду. Але це скоріше виключення з правил, що підкреслює системність централізації влади.

Інша проблема місцевого самоврядування – це відсутність належного фінансово-матеріального забезпечення для виконання закріплених за ним повноважень. І соціально-економічний розвиток держави бажатиме кращого до тих пір, поки територіальні громади будуть позбавлені належних повноважень, підкріплених матеріальною базою.

Також нині органи місцевого самоуправління разом з населенням є заручниками ще й такого гострого питання, як тарифна політика. Вони перші зацікавлені в тому, щоб вартість житлово-комунальних послуг була дешевою та прийнятною для людей. Проте вони не мають механізму вирішення цієї проблеми, оскільки тариф на будь-яку послугу формується, виходячи із загальнонаціональних параметрів.

Щодо теми нашої конференції, то мені дуже шкода, що такий важливий і збалансований документ як Європейська хартія місцевого самоврядування залишається в Україні абсолютно декларативним документом.